Народився в Києві. Закінчив семирічку у школі № 52 м. Києва. Після школи навчався у ремісничому училищі по спеціальності «токар». Працював на заводі й одночасно отримав середню освіту у вечірній школі. У 1949 р. закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Б.А. Шрамко народився у м. Гомелі (Білорусь) у родині залізничника. У 1939 р. вступив на історичний факультет Харківського державного університету (нині Харківський Національний університет ім. В.Н. Каразіна). З перших місяців навчання визначився його інтерес до археології. У 1940 р. вперше взяв участь у розкопках кургану, які не вдалося завершити у зв'язку з початком Другої світової війни.

1 січня 1909 р. у с. Старий Угринів на Івано-Франківщині у родині греко-католицького  священника народився один із чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху ХХ століття Степан Бандера. Ще юнаком став членом Союзу Української Націоналістичної Молоді та Української Військової Організації. У 23 роки Бандера став заступником Крайового Провідника, а в 24 – очолив Провід ОУН на західноукраїнських землях. Разом з Ярославом Стецьком був автором Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. Завдяки йому було відкрито нові шляхи транспортування підпільної літератури з-за кордону, створено підпільну друкарню ОУН та хімічну лабораторію, сформовано похідні групи ОУН (приблизно 6 тис. людей). Усе життя Бандера був прихильником збройного опору, але особисто ніколи не брав участі у збройному протистоянні – насамперед був політиком і ухвалював політичні рішення. Писав, що «ні на що не здадуться навіть найкращі нагоди й готовність допомогти, якщо сама нація не виборює й не кує своєї долі власною боротьбою». Майже всі члени сім`ї Степана Бандери трагічно загинули під час війни або перебували в концтаборах. На самого Бандеру московські агенти полювали 15 років – 15 жовтня 1959 року він загинув від руки агента КГБ перевертня Б. Сташинського. Степан Бандера став символом незламного борця за волю України і справжнім національним Героєм. 

Підготувала                                                                         Наталія Заїка

22 грудня 1919 р. у простій селянській родині с. Пологи-Вергуни народилася одна з перших жінок-трактористок Переяславщини Тетяна Федорівна Рибак. Дитинство у неї було нелегким. У 30-х роках не стало батька. І з часом вона, у шкільному віці, була змушена йти працювати до колгоспу. Звідти її було рекомендовано на курси трактористів у с. Хоцьки. Незважаючи на труднощі життя, закінчила їх «на відмінно». Після цього 1940 р. у рідному селі почала працювати на тракторі ХТЗ (харківського тракторного заводу) багато і самовіддано. Платили переважно зерном. Про початок війни дізналася в полі. У спогадах, записаних Зоєю Федорівною Бовою, занотовано: «Я помітила, як по полю швидко йшов бригадир. Обличчя у нього було збентежене. Ніколи не забуду, як сильно закалатало серце в грудях. Коли підійшов до мене, він сказав «Війна, Танюшо, війна!».

Надходить 10 річниця з дня смерті поета Петра Яковича Ярмоленка. Він народився 15 серпня 1931 року в селі Мала Каратуль, що на Переяславщині. Освіту здобув у Переяслав-Хмельницькому педагогічному училищі та Київському державному педінституті ім. О. М. Горького. Працював учителем історії та директором школи в Криму. 1962 року закінчив аспірантуру при НДІ психології АН УРСР, захистив кандидатську дисертацію. Займав посаду доцента в Житомирському та Херсонському педінститутах, а з 1988 року викладав у Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті ім. Г. Сковороди.

30 листопада 2019 р. виповнюється 90 років від дня народження поета, прозаїка Іващенка Олега Дмитровича. Народився він в учительскій родині 30.11.1929 року в с. Пристроми, що на Переяславщині. Навчався у Переяслав-Хмельницькій середній школі № 1.

М.П. Кучера народився 21 листопада 1922 р. в с. Березівка Гомельської області Білоруської РСР, чех за національністю. По закінченню школи був призваний до Червоної Армії. Учасник Другої Світової війни у складі Західного, Брянського, 2-го Білоруського фронтів. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями «За боевые заслуги», «За оборону Москвы», За освобождение Варшавы», медалями Польщі «За заслуги на полі бою», «За Варшаву», «За Перемогу».

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов...

А.С. Малишко

Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада в селі Обухів (нині місто) на Київщині в багатодітній  сім’ї. Закінчивши семирічку в рідному селі, навчався в медичній школі в Києві. Проте майбутнього поета приваблювала вчительська професія, література. Покинувши медшколу, він вступив до Київського інституту народної освіти на факультет соціального виховання, шкільний відділ, підвідділ – літературний.

Народилася у с. Матвіївка Градизького р-ну Полтавської обл. в родині службовців. У 1934 р. родина переїхала з Харкова до Києва. Тут закінчила середню школу. З початком Другої світової війни, в липні 1941 р., Надія виїхала в евакуацію до Тули (Росія), де до 1943 р. служила червоноармійцем у повітряній обороні і, водночас, навчалася в Тульському педагогічному інституті. У 1943 р. Надія Шендрик повернулася до Києва і продовжила навчання на історичному факультеті Київського державного педагогічного інституту ім. М. Горького, який закінчила у 1944 р. Того ж року почала працювати у Державному республіканському історичному музеї УРСР (нині Національний музей історії України). У цьому музеї Н.І.Шендрик працювала до виходу на пенсію в 1988 р., пройшовши шлях від молодшого наукового співробітника до завідувачки відділу «Східні слов’яни. Давньоруська держава Х–ХІІІ ст.». Музейний стаж її складав 44 роки.

Народився у м. Трубчевськ Брянської області (Росія) в сім'ї вчителів. Середню школу в м. Трубчевську закінчив у 1956 р. Навчався на історичному факультеті Харківського державного університету ім. О.М.Горького (1959-1964). Працював шкільним вчителем історії та суспільствознавства у м. Торезі Донецької обл. (1964-1966). Навчався в аспірантурі Інституту археології Академії наук УРСР (1966-1969). З 1969 р. і до кінця життя О.В. Сухобоков працював в Інституті археології АН УРСР і НАН України. Захистив кандидатську дисертацію «Населення Дніпровського Лівобережжя у другій половині першого тисячоліття н.е.» (1973). У 1993 р. захистив докторську дисертацію «Етнокультурний розвиток населення лісостепової Лівобережної України наприкінці І – початку ІІ тис. н.е.». На основі своїх досліджень вчений прийшов до висновку про єдину «волинцевсько-роменську» чи «сіверянську» культуру Дніпровського Лівобережжя VIII – початку ХІ ст. Вироблені ним історичні концепції отримали підтримку вчених в Україні та за її межами.