Петро́ Степа́нович Погребня́к (нар. 10 липня 1900 р. у с. Волохів Яр Зміївського району Харківської області, — пом. 25 липня 1976, м. Київ, Україна) — український вчений-лісівник і ґрунтознавець, доктор географічних наук, професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, професор кафедри лісівництва Української сільськогосподарської академії (Національний університет біоресурсів і природокористування України), академік та віце-президент АН УРСР.

Володимир Кирилович Гончаров народився 15 липня (2 липня за старим стилем) 1909 р. у м. Замостя Люблінської губ. (нині Люблінського воєводства, Польща). Закінчив Бердичівський кооперативний технікум (нині Житомирської обл.) (1929). Працював завідувачем відділу археології Бердичівського краєзнавчого музею (1929-1934). З 1934 р. перейшов до Інституту археології АН УРСР старшим науковим співробітником відділу слов’янської археології та Археологічного музею Інституту. Досліджував давньоруські міста і городища, слов’янську Лука-Райковецьку культуру, черняхівську культуру. Працював у багатьох археологічних експедиціях з розкопок стародавніх Іскоростеня (1939), Райковецького городища та поселення, (1946-1948), Городська (1947), Колодяжина (1948-1953), Пліснеська (1950), Галича (1951), Києва («місто Володимира», 1955), Воїня (1956-1957), городища Іван-Гора (1960-1967).

15 липня наукова спільнота відзначає чергову річницю від дня народження відомої вченої-археолога, музеєзнавця, кандидата історичних наук – О.Ф. Лагодовської. Олена Федорівна народилася 1899 р. у м. Одесі в сім’ї учителя. Середню освіту здобула у Петрограді, закінчивши в 1917 р. гімназію. У 1919 р. переїхала до м. Житомир, де здобула вищу освіту навчаючись у Житомирському Інституті народної освіти на факультеті суспільних наук за спеціальністю історія. Паралельно з навчанням із 1920 р. розпочала працювати у Волинському науково-дослідному музеї (нині Житомирський обласний краєзнавчий музей) спочатку лаборантом, в подальшому помічником заступника історичного відділу.Працюючи в музеї пройшла першу археологічну підготовку в експедиціях під керівництвом відомого українського археолога С.С.Гамченка.

Петро Іванович Прокопович – людина зі світовим ім’ям, яскрава особистість в історії світової науки. Народився 10 липня 1775 року в селі Митченки, поблизу Батурина, Чернігівської області в сім'ї дворянина-священика козацького роду. Навчався у Києво-Могилянській Академії. Після навчання служив у Переяславському кінно-єгерському полку. З військової служби звільнився у 1798 році. Вийшовши у відставку, взявся господарювати на землі. В садибі молодшого брата побачив пасіку. Відтоді все життя Петра Івановича було пов'язано з бджільництвом.

Микола Досінчук-Чорний (20.04.1918 – 3.07.1999) – видавець, дослідник кобзарства, публіцист і громадський діяч. Навчався у Кременецькій Духовній Семінарії (1930-і рр., нині Тернопільської обл.). Пізніше переїздить до Львова, щоб брати участь у визвольному русі за незалежність України. Через переслідування польською владою в 1949 р. він як і сотні патріотів змушений був емігрувати до США та змінив прізвище на Чорний.

8 липня чергові роковини з дня народження відомого українського поета, публіциста, громадського діяча та археолога зі світовим ім’ям – Олега Олександровича Кандиби-Ольжича. Він прожив коротке драматичне життя, але залишився у пам’яті як визначна особистість минулого століття. Громадськості він більш відомий як поет та керівник руху опору в Україні. Проте про Кандибу як науковця, археолога світового визнання відомо набагато менше. Опинившись у вимушеній еміграції, всі свої наукові дослідження він спрямував на вивчення минулого своєї Батьківщини, здійснивши вагомий внесок у розвиток археологічної науки в Україні.

Раннє дитинство Роман провів у Краковці та Камінці Струмиловій на Львівщині, де його батько працював у судах. Після вступу до Академічної гімназії батьки віддали сина на проживання у Львів до бабусі і дідуся - відомого етнографа Володимира та Герміни Шухевичів.

Окрім них значний вплив на Романа в дитинстві мав також Євген Коновалець, який деякий час винаймав у Шухевичів кімнату разом із січовим стрільцем і викладачем гімназії Степаном Шахом.

У школі Роман вчився добре, його річні свідоцтва за 1921 - 1924 pоки містять переважно оцінку “дуже добре” з основних предметів. Лише в 1923 – 1924  рр. навчальному році він мав з релігії, польської та давньогрецької мови оцінки “добре”, а з німецької - “достаточну”.

Юнак також займався музикою та співом: на початку 1930-их вступив на заочне навчання до Музичного інституту імені Лисенка по класу фортепіано. Разом із братом Юрієм він навіть виступав у Львівській Опері. 

Квартиранти Шухевичів згадували, що коли в домi починалися суперечки, Роман сідав за фортепіано — грав і співав iз «Наталки Полтавки»: «Де згода в сімействі, там мир і тишина», після чого сварки вщухали.

Хлопець був надзвичайно вправним спортсменом: будучи студентом, поставив рекорд у змаганнях з бігу з перешкодами на 400 метрів та у плаванні на 100 метрів на Запорізьких іграх у Львові 1923 року. Після чого жартував, що має за ціль переплисти Ла-Манш. Також добре грав футбол, їздив верхи і танцював.

Роман у юності також був активним пластуном. В одній із облікових пластових карток юнака його охарактеризували так: “Найліпший з гуртка. Честолюбивий. Войовничий. Енергійний”.

Своє історичне призначення на вищих посадах в українському визвольно-революційному русі доби Другої світової війни Роман Шухевич бачив у тому, щоб сконсолідувати сили ОУН, розхитані нацистськими репресіями, усунути розбіжності та кризу в Проводі ОУН, яка виникла на початку 1943 p., підтримати ініціативу Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ щодо створення Української Повстанської Армії та перетворити її в інструмент боротьби за Українську самостійну соборну державу.

Шухевич, усвідомлюючи необхідність демократизації деяких організаційних та ідеологічних засад діяльності ОУН, зорієнтував Організацію на створення всеукраїнського політичного представництва у формі УГВР. Завдяки цьому український визвольно-революційний рух, спочатку репрезентований лише ОУН, набув з літа 1944 р. загальноукраїнського значення, позбавився монопартійних впливів і почав просуватись на схід.

Петро Дужий, ідеолог ОУН, писав про Шухевича: «Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича — людини виняткового гарту».

Романові Шухевичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави. Посмертно іменований пластовою старшиною найвищим почесним ступенем гетьманського скоба (1950).

Завідувач НДС «Музей українського рушника»                                                               Н.Заїка

2 ЛИПНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 210 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАДИМА ВАСИЛЬОВИЧА ПАССЕКА (20.06./2.07./1808–25.10./6.11./1842) - українського та російського історика, етнографа, географа, археолога.

Під час екскурсії у Музеї кобзарства ми завжди звертаємо увагу відвідувачів на унікальну світлину, де зображений співак бандурист Олексій Чуприна і поруч нього, на східцях, біля підніжжя могили Тараса Шевченка у Каневі, сидить у темній ризі, з Панагією на грудях, посохом у руках – сивочолий священик. Це єпископ Мстислав.

Ковалинський Михайло Іванович (16.02.1745–18.06.1807) – просвітницький діяч, рязанський губернатор (1796-1800), генерал - майор, таємний радник. Відомий також як найближчий друг, учень і перший біограф мандрівного філософа Григорія Сковороди. Збереглося близько 80 листів Сковороди до Ковалинського.