До середини XVIII ст. в Росії лікарями були переважно іноземці. Найвідомішими медичними установами були Петербурзький адміралтейський (морський) і Кронштадтський адміралтейський шпиталі. При них були шпитальні школи, які мали по 20-30 лікарських учнів. Більшість із них були українцями.

Народився Яків Федорович Білошицький 20 жовтня 1893 року в селі Журба Овруцького району Житомирської області. У довоєнний період працював завучем, викладав хімію і фізику у Переяславській школі № 2. Зі спогадів його учениці Варвари Михайлівни Лиховид: «Яків Федорович був людиною доброю і простою. Одягався він просто, ходив у простих ялових чоботах. Хімію Яків Федорович знав досконало. А ще він умів надзвичайно дохідливо пояснити складний матеріал. Я й досі пам’ятаю ті його пояснення».

Д. Березовець народився у м. Новоград-Волинський у родині вчителя. Після закінчення семирічки навчався у Бердичівській професійній школі, де здобув фах слюсаря (1924-1925). Працював за фахом в колгоспі та на заводі м. Бердичева Житомирської обл. (1925-1927), вчителював у сільській школі на Житомирщині (1928-1929), потім працював у Бердичівському музеї лаборантом і завідувачем відділу, водночас викладав у навчальних закладах (1929–1931). У 1929-1930 рр. вперше взяв участь у дослідженнях Бердичівського музею під керівництвом Т. М. Мовчанівського, зокрема, у розкопках Райківецького городища.

Євгенія Петровська народилася 16 жовтня 1924 р. в м. Києві. У 1950 р. закінчила історичний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка. Навчалася в аспірантурі Інституту археології АН УРСР (1950–1953), в якому багато років працювала науковим співробітником (1950–1979), зокрема й в Археологічному музеї Інституту археології (1968–1979).

Д. І. Бліфельд народився у м. Волочиську Хмельницької обл. в родині службовців. Трудову діяльність розпочав у 1928 р. – завідував клубом у м. Волочиську, а потім – бібліотекою Будинку працівників освіти у м. Проскурові (нині м. Хмельницький). У 1933 р. закінчив Проскурівський технікум політосвіти і деякий час викладав у ньому. У 1939 р. закінчив з відзнакою історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, а в 1941 р. – аспірантуру Інституту археології АН УРСР. Під час другої світової війни, звільнений за станом здоров'я від служби в Червоній Армії. Впродовж 1941–1943 рр. перебував у евакуації в Уфі та Москві, працюючи молодшим науковим співробітником Інституту суспільних наук, потім – Інституту історії та археології АН УРСР. Вивчав археологічні пам’ятки Башкирії,  кандидатську дисертацію захистив по темі «Археологічні пам’ятки Башкирії середини І тис. н. е.» (1943). Більше 20 років пропрацював у  відділі слов’янської археології Інституту археології АН УРСР (1944–1966).

Дата та місце народження: 8 жовтня 1968 р., с. Нова Дмитрівка, Золотоніський район, Черкаська область.

Луїза Невельсон (уроджена Лея Айзиківна Берлявська) народилась 23 вересня 1899 року у місті Переяславі, але більшу частину свого життя провела в Нью-Йорку на Манхеттені. В ньому вона сформувалась як митець, знайшла своє призначення і здобула світову славу.

Якименко Іван Петрович народився 8 вересня 1951 року в багатодітній родині в с. Положаї Переяслав-Хмельницького району Київської області. У 1968 році закінчив Ташанську середню школу, цього ж року став студентом електроенергетичного факультету Київського політехнічного інституту. У 1970–1972 роках служив у Радянській Армії в Угорщині. По закінченні інституту займав посаду інспектора енергонагляду, головного механіка фабрики художніх виробів ім. Б. Хмельницького, механіка виробничого комплексу № 2 ВО «Київприлад». Працював на ряді керівних і викладацьких посад: 1983–1994 роки – викладач спецпредметів, заступник директора з навчально-виробничої частини, майстер виробничого навчання ПТУ-22; 2006–2010 роки – голова Переяслав-Хмельницької міської ради.

Матвієнко Олександр Володимирович – поет, гуморист. Народився 23 серпня 1961 року в місті Переяславі-Хмельницькому, де й закінчив середнью школу № 5. Вищу освіту здобув у Полтавському інженерно-будівельному інституті. Працював на Хмельницькому радіотехнічному заводі, секретарем Переяслав-Хмельницької міської ради, журналістом бориспільської газети «Вісті» та переяславської газети «Діловий Переяслав». Автор збірок віршів: «Перша група крові» (1998), «Extremum» (2002), «Напутнє сло- во» (2006), «Аlter ego», «Наодинці з собою вчорашнім» (2007), «З насіння скошених віків» (2011). Член НСПУ з 2012 року.

Шпиталь Іван Григорович – прозаїк, гуморист, публіцист. Народився 23 серпня 1931 року в с. В'юнище, що на Переяславщині. У 1957 році закінчив факультет журналістики Київського державного університету  ім. Т. Г. Шевченка. Працював у редакції газет «Прапор перемоги», «Закарпатська правда», «Вечірній Київ». Десять років був науковим редактором щорічника «Наука і культура». Автор книжок сатири й гумору «Заєць-репортер» (1975), «Мемуари фейлетоніста» (1980); казок для дітей «Зустрінемось на Білому озері» (1981), «Лана» (1983), «Маленька господарка лісу» (1986), «Рік Бобра» (1988); памфлетів, фейлетонів, гуморесок у пресі. Член НСПУ з 1983 року.